До повномасштабного вторгнення працював в Управлінні патрульної поліції в Житомирській області.

 

Перший спогад про війну — це ранок 24 лютого. Актова зала УПП в Житомирській області. Страх за батьків, які перебували за 100 кілометрів від нього — у напрямку кордону з Білоруссю.

 

Безпосередня служба в бригаді «Хижак» розпочалася в місті Суми, де й було отримано перший бойовий досвід.

 

Далі виконував бойові завдання на Донеччині, у місті Торецьк, де 28 днів разом із побратимами тримав оборону та брав участь у відбитті штурмів ворога.

 

«У Торецьку кожен день — це випробування тебе як людини. Відсутні вода та їжа, немає звʼязку з домом, тільки ти та твої побратими і черговий на рації», — згадує боєць.

 

«Найприємніше — це коли черговий вмикає голосові повідомлення твоїх рідних. Коли ти чуєш їхній голос, не можеш стримати сліз і голосом, який тремтить, відповідаєш їм: “Все буде добре, я повернуся, я вас дуже люблю”».

 

Треба було жити і вистояти, незважаючи на регулярні обстріли та постійні штурми ворога.

Денис отримав поранення внаслідок влучання FPV-дрона. Після евакуації з позиції пройшов лікування.

 

Повернувся назад у стрій — вже до медичної роти бригади «Хижак». Війна навчила Стіфлера цінувати прості речі: воду, голос рідних, можливість виспатися.

 

«Не всі рани видно. Після загибелі побратимів ти вже ніколи не будеш таким, як раніше», — каже Денис.

 

Історія опублікована в межах інформаційної кампанії МВС «Інші ми», що присвячена глибокій внутрішній трансформації кожного за роки війни. Через особисті історії ми розповідаємо про спільний досвід і силу, що безповоротно змінили українське суспільство.

 

А які зміни ви бачите в собі?